Капец, народ, вам рассказать, как я влетел на новогоднюю елку на площади! Вы только представьте, закладки варили, кокосика нюхали, да так, что аж кристаллы из глаз летели! И вот, решили мы со штырями залезть на елку, чтобы по-наркомански отпраздновать Новый Год.
Но сначала я должен вам чуток объяснить, что к чему. Тут у нас есть такой тип, таблетолог, он всякую хуйню глотает, да плоды грибов жует. И такой чудик решил зверецкую идею воплотить в жизнь. Этот пиздец у нас Люся LSD, душнила какая-то, всем надоебывает, ничего не понимает.
– Люся, – говорю, – давай эту хуйню организуем, залезем на елку! –
– Ну ты и чувак, косяки только в голову промышляешь, но идея кайфовая! – скажет псевдо-таблетолог.
Так вот, мы решили замутилить эту херь. Залазить на елку, сказано – сделано! Но чтобы не брякнуться и не разбиться на хуй, обязательно нам понадобились агрегаты. Короче говоря, шприцы. Побочек то гад, еще и дырающийся под окнами показывается – животное. Но без этой хуйни нам не залезть!
И вот, мы тут собрались – я, Люся LSD, несколько кокосиков и специально пришедшие таблетологи. Закладки легкие досрочно закрыли, чтобы полностью настраиваться на праздник, да и чтобы глазки не закрылись в самый неподходящий момент. Прихуячили мы еще грибов, чтобы голова точно взлетела, и, конечно, никто не забыл свои любимые душнилы – кристаллы.
Ну и вышли, сука, на новогоднюю площадь. Везде свет, гирлянды, самая настоящая атмосфера праздника. Мы стоим, скачем, смеемся, а прохожие нас как на дух не переносят. Не беда, пусть люди смотрят и думают, что мы дебилы. А мы, знаете, думаем, что они дебилы, ибо не знают, что такое настоящий кайф.
Блядь, и елку мы нашли! Стоит такая огромная, красивая, засвеченная, как будто самый настоящий космический корабль. Чувствуешь, как прям звездолет тебе отдувается. Мне уже кажется, что елка прям мне улыбается, шепчет на ушко, какая она красивая и самая лучшая. И я, пиздец, влюбился в елку!
Но что делать? Как залезть? Соши дебил, ни о чем думает, а Мамаевых нет рядом, чтобы своими знаниями посоветовать. Решили мы залезать на елку в два этапа. Первый этап – залезть на вторую ветку, а потом оттуда уже выбираться выше, как звери.
И вот, стоим мы на второй ветке и радуемся жизни, а вокруг – толпа народа, всякие душнилы, закладчики и пьяницы. Как мы потом узнали, некоторые даже специально подготовились, чтобы снимать нас на видео, чтобы потом по Минималу или Борзому показывать, что мол такие пацаны впервые на елке такое сделали.
Народ внизу смотрит на нас, а мы – как настоящие герои, наши душнилы в руках, идем выше и выше. Люся прямо кричит на всю площадь, чтобы ее слышали все: «Я руля! Я на елке, похуй на всемирный кризис!» А я, блин, просто смеюсь охуенно, потому что на самом деле я уже забыл, что умею смеяться. А тут, блядь, вдруг все вспомнилось.
Ага, и взлетели мы выше и выше, как будто на самом деле мы ракета, а не наркоманы. И когда уже мне показалось, что выше некуда, Люся проговорила самую пиздатую фразу: «Друзья, я вижу звезды!» Именно эту фразу я потом запомнил.
А дальше, блядь, начался пиздец. Я так заключил сделку с елкой, что она мне потом вся на протяжении всего Нового Года по-наркомански кипишовала. Я в крошечные звездочки влюбился, они, по-моему, даже мне улыбались. А шарики, блядь, они прямо разговаривали со мной, говорили, что я самый ценный человек на планете!
Но главное – что я ощутил полет, настоящий, как у птиц, только прикольнее и веселее. Я летел, чувствовал себя свободным, аж не верилось, что я стою на елке. И тут мне снизу донеслось: «Чувак, ты заебал, слезай оттуда!» Ага, понятно, ведь народ не понимает, что я на самом деле царь.
Ну а потом, когда уже начало брови смывать, стало понятно, что пора слезать. А оказалось, что это не так-то просто. Туда забраться – пожалуйста, а вот с козляной пиздец боль, когда решил спуститься. Ветки колят, шишки бьют по голове, а я – все смеюсь, потому что это пиздец как ахуенно. Прям мазохистский кайф.
И вот, спускаясь поуровнями, мы вспомнили, что нам нахуй не нужны душнилы, кристаллы и все остальные хери. Ведь самое главное – это кайф, который дарит жизнь. И ахуеть, сколько интересных людей внизу, а мы на них прям смотрим сверху. Теперь я понимаю, почему елка такая популярная – она нас с небес наблюдает и смеется над нашей хуйней.
Короче говоря, друзья, куры сосиски, гриб приделали, но вообще, этот Новый Год у меня получился ахуенным. Я понял, что жизнь – это настоящий праздник, а все остальное – хуета.
Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
